Деолігархізація. Один з найпопулярніших і обговорюваних сценаріїв дій, запропонованих президенту Зеленському. Причиною цього стали санкції Державного департаменту США проти I. Коломойського. Але, природно, деолігархізація означає не тільки боротьбу з Коломойським, а й обмеження (в перспективі і повному подоланні) впливу всіх українських олігархів.

Про це пише політолог Володимир Фесенко на своїй сторінці у Фейсбук. Далі передаємо його слова в оригіналі.

Це завдання актуальне майже 20 років. Мова йде не лише про боротьбу з олігархами, а про подолання надмірного та деформуючого впливу великого бізнесу на велику політику. Немає жодних сумнівів щодо необхідності деолігархізації як в політиці, так і в економіці. Але при цьому потрібно чітко визначити, що розуміти під деолігархізацією: повне ′′розкуркулення” олігархів, яке можливе тільки суворо авторитарними методами; або обмеження впливу олігархій на економіку, політику та ЗМІ, який може бути поступово чи більш вирішальний, поміркований чи більш радикальний. Відповідно, стратегія і тактика процесу деолігархізації мають бути різні.

Враховуючи міру впливу олігархів в українській політиці та економіці, навряд чи буде швидка, легка та остаточна перемога над усіма олігархами одночасно (такий бліцкриг у боротьбі з олігархами) навряд чи. Більш того, будь-яка спроба розпочати війну з усіма олігархами одночасно буде смертельною для будь-якого українського лідера. Це як вести війну на кількох фронтах та з різними ворогами одночасно. Не дивно, що ніхто з українських президентів навіть не намагався це зробити. Набагато простіше (і ефективніше!) вести переговори та співпрацювати з олігархами. Тим більше, що це найбільш прийнятна модель відносин і для самих олігархів.

Але об’єктивне послаблення олігархів – це і суспільний інтерес, і інтереси будь-якого Президента України (якщо він хоче бути сильним державним лідером). Водночас, вирішальним є мінімізація величезних ризиків, які неминуче виникатимуть у процесі такої боротьби, а також формування правильної та послідовної стратегії і тактики деолігархізації.

Як вже згадувалося, така стратегія може бути різною, залежно від обставин та інтересів держави. Відзначу лише кілька можливих базових стратегій політики для олігархів: 1) мирне співіснування з олігархами на основі рівних ′′правил гри′′ для всіх, з еквівалентності Президента від усіх олігархів; 2) активне залучення великих підприємства для вирішення найважливіших державних завдань (модель, яка використовується в Японії та Південній Кореї), але без штучних привілеїв для однієї бізнес-групи; 3) довгострокова політика поступового обмеження впливу олігархів в економіці (демонополізація), ЗМІ сфера (через спеціальні законодавчі обмеження) та політика (через активну та жорстку боротьбу з політичною корупцією); 4) рішуча, але гнучка та альтернативна боротьба з олігархами (спочатку з одним, потім з другим, третім тощо. ).

Яку стратегію обрати, залежить від політичних умов (і внутрішніх, і зовнішніх), цілей керівництва країни, готовності і схильності керівництва країни до тієї чи іншої версії стратегії. При цьому для кожного з цих варіантів також можуть бути різні тактичні лінії. І все це має бути продумано на кілька рухів вперед. У боротьбі з олігархами краще уникати імпровізацій, хоча, як показала історія про санкції проти Медведчука, несподівані та сильні тактичні ходи можуть бути дуже ефективними.

Висновок попереджу проти ілюзії, що боротьба з олігархами принесе Президенту велику популярність і зростання рейтингів. Ну хіба що олігархів посадять по одному. Але це буде можливо, як зазначалося, лише за допомогою авторитарних методів. При нинішній судовій системі та при нинішньому стані правоохоронних органів такий сценарій малоймовірний.

Але падіння рейтингів цілком можливе. Адже опальний олігарх може розкрити масштабну інформаційно-політичну війну проти глави держави, не на життя, а на смерть. Саме тому стратегія і тактика деолігархізації має бути чітко визначена і калібрована на різноманітні сценарії розвитку.

Джерело